Катерина Данілова: Російське вторгнення в Україну сколихнуло весь світ. Як виглядає профспілкова робота в умовах війни?
Олег Борисов: Орієнтація нашої роботи за останні місяці дуже змінилася. На самому початку цієї підступної війни головною турботою нашої профспілки була евакуація сімей наших членів із зон бойових дій. Далі ми надавали гуманітарну допомогу членам нашої профспілки, особливо тим, хто не зміг виїхати з окупованих регіонів. Людям потрібна їжа, їм потрібні ліки і особливо бензин, щоб врятуватися від війни та окупації. Ми все це здобуваємо і передаємо людям. Наші учасники були дуже вдячні за допомогу.
Іншою важливою складовою нашої діяльності є інформаційна робота. Ми створили безпечні канали соціальних мереж з нашими членами по всій Україні. Ми також створили та розповсюдили інформаційні матеріали з питань психічного здоров’я.
К.Д.: А як щодо „класичної“ профспілкової роботи?
О.Б.: Певною мірою ми продовжуємо ту роботу, яку робили до війни. Наприклад, перевіряємо дотримання правил безпеки на будівельних майданчиках, де відновлено роботу. Ситуація на будівельних майданчиках за останні кілька місяців значно погіршилася, сталося багато нещасних випадків. Дуже мало будівельних майданчиків мають бомбосховища, де робітники можуть сховатися під час обстрілів. Ми пропонуємо підтримку роботодавцям, які хочуть побудувати такі кімнати для працівників.
К. Д.: Як змінилася ситуація з трудовими правами за останні місяці?
О.Б.: Тут також ситуація погіршилася після широкомасштабного російського вторгнення. Зміни до закону про воєнний стан були ухвалені українським парламентом. Більшість з них також негативно вплинули на трудові права. Наприклад, вони дозволяють роботодавцям в односторонньому порядку призупиняти працевлаштування. Тобто люди формально залишаються працевлаштованими, але де-факто вони не працюють і не отримують заробітну плату. Деякі заводи вже не працюють, інші розбомблені. Профспілці доводиться нелегко в ці часи, багато наших членів втратили роботу, ми залишаємося недофінансованими.
К.Д.: Багато людей приїхали з України до Німеччини у пошуках роботи. Розкажіть, будь ласка, про Вашу ініціативу щодо допомоги цим людям?
О.Б.: Ще до війни ми запустили сайт http://migration.profbud.org.ua, де збирали інформацію для українських трудових мігрантів в ЄС. Ми інформували людей про такі питання, як мінімальна заробітна плата, медичне страхування та страхування від нещасних випадків, колективні договори тощо. Після війни ми додали інформацію про статус військових біженців. Особливо важливо те, що на сайті можна знайти контакти профспілкових юридичних консультацій за кордоном. Ми високо цінуємо роботу наших іноземних колег у цьому напрямку.
К.Д.: Багато біженців дуже добре освічені. Вони можуть бути надбанням для Німеччини, але і величезною втратою для України. Як Ви оцінюєте небезпеку такого „відтоку мізків“?
О.Б.: На жаль, „відтік мізків“ був реальністю ще до війни. Через пандемію ринок праці вийшов з рівноваги. Але зараз ринок праці майже відсутній. Заробітна плата масово знизилася або не виплачується, що дозволено в умовах війни. Той факт, що українським біженцям досить легко влаштуватися на роботу в ЄС, безумовно, впливає на рішення багатьох людей не повертатися в Україну.
К.Д.: Європейські профспілки продемонстрували солідарність з Україною. Можете щось розповісти про це? Якої допомоги ще потребують українські профспілки?
О.Б.: Фінансова підтримка залишається дуже важливою. З нею ми можемо не тільки евакуювати людей, але й забезпечити їх життєдіяльність після евакуації протягом певного часу. Ми доставляємо прісну воду до Миколаєва, де її зараз немає. Ми купуємо медикаменти для людей, а на звільнених територіях допомагаємо відновлювати зруйновані будинки. Для цього потрібні фінансові ресурси, і без допомоги міжнародних профспілок ми не зможемо їх забезпечити.
Ми допомагаємо біженцям, як в Україні, так і за її межами. Наші європейські колеги підтримують нас у цьому з першого дня. Нам навіть не довелося просити про допомогу. Це, звичайно, дуже зворушливо і така підтримка є безцінною. Це справжня радість – розуміти, що ти не самотній у цей непростий час. Щиро дякую за те, що зробили нашу роботу можливою. К.Д.: Дякую за дуже важливу працю, яку ви робите!
